14 квітня кожного року Музей-майстерня І.П. Кавалерідзе відзначає день народження Івана Кавалерідзе – одного з яскравих постатей українського мистецтва ХХ ст. Творча діяльність митця багатогранна, він знаний як скульптор, кінорежисер, драматург. За календарем ЮНЕСКО відзначалось 100-то річчя від дня народження «українського Мікеланджело».
При житті скульптора, а також за його проектами було встановлено більше 20-ти пам’ятників в різних містах України. Також І. Кавалерідзе є основоположником українського історичного кіно – створені ним кінострічки стали справжнім відкриттям українського кінематографа.
У передмові до книжки «Іван Кавалерідзе: життя і творчість», яка побачила світ 10 років тому, її автори зокрема писали: «До багатогранних грандіозних особистостей належить і видатний син українського народу — людина, скульптор, художник, кіномитець, який не був прочитаний своїми сучасниками, та й зараз не прочитаний ні своїми послідовниками, ні значною кількістю дослідників, — Іван Петрович Кавалерідзе». І це справді так.
Отже, запрошуємо відвідати музей та познайомитися з життям та творчою спадщиною видатного митця.
Патріот українського народу.
У передмові до книжки «Іван Кавалерідзе: життя і творчість», яка побачила світ 10 років тому, її автори зокрема писали: «До багатогранних грандіозних особистостей належить і видатний син українського народу — людина, скульптор, художник, кіномитець, який не був прочитаний своїми сучасниками, та й зараз не прочитаний ні своїми послідовниками, ні значною кількістю дослідників, — Іван Петрович Кавалерідзе. І це справді так. Буквально нещодавно, ще працюючи провідним науковим співробітником у музеї-майстерні імені І.П. Кавалерідзе, мені довелось в архівах колишнього КДБ віднайти документи, які свідчать, що Кавалерідзе був не лише надзвичайно талановитим митцем, а й справжнім сином українського народу, патріотом й захисником української мови і культури в часи тоталітарного комуністичного режиму.
У довідці під грифом «цілком таємно», яку підготували співробітники українського КДБ для першого секретаря ЦК КПУ Щербицького, тодішній керівник цієї організації Віталій Федорчук зокрема вказував: « За оперативними даними, Кавалерідзе до Вітчизняної війни серед свого оточення проявляв антирадянські націоналістичні настрої. Підтримував зв’язок з українськими націоналістами Багазієм, Савчуком та іншими. Після арештів ряду українських націоналістів, проведених окупантами, від роботи в міську праві Кавалерідзе відійшов. У післявоєнні роки з боку Кавалерідзе були окремі факти висловлювань націоналістичного характеру. У квітні 1967 року Кавалерідзе підписав лист на адресу Політбюро ЦК КПРС, в якому автори намагалися довести наявність русифікації України. Окрім Кавалерідзе, його підписали Тарас Франко, кандидат філологічних наук; Лев Ревуцький, композитор; Євген Кротевич, письменник; Борис Антоненко-Давидович, прозаїк; Карпо Трохименко, художник (пунктуацію збережено). Потім вказаний лист з оригіналами підписів вищеперерахованих осіб 23 липня 1963 року було вилучено при митному огляді на ст. Вадул-Сирет у канадської туристки Стиранки Христини, яка намагалася вивезти його за кордон».
У самому листі, адресованому керівництву комуністів тодішнього Союзу, його автори наголошували: «У містах нашої республіки українська мова невпинно витісняється російською — в державних закладах, на підприємствах, видавництвах науково-технічної літератури, кіно, на радіо і телебаченні, в дитячих садках і школах, професійно-технічних училищах, в спеціальних вищих і середніх навчальних закладах». І на підтвердження українські митці наводили дані: «Навіть у столиці України Києві у 1965—1966 навчальному році з 207 загальноосвітніх шкіл українських було всього 57 (50 з них — так звані змішані, які мають паралельні класи з українською і російською мовою навчання, а російських 150 (одна з них змішана). Із загальної кількості учнів 166 411 у російських школах вчиться 128 112, тобто 77%. В українських — всього 33 299. При цьому значна частина останніх вчиться у паралельних російських класах. Ще більш красномовний показник і в інших промислових містах УРСР. Наприклад, у Донецьку на сьогодні залишилася всього одна українська школа. Українська мова у великих і багатьох середніх містах республіки стала рідкістю, вони майже повністю русифіковані… Міста України стали справжніми цехами русифікації українського населення, яке прибуває сюди з сіл для роботи і навчання… Якщо до цього додати переселення українців на схід, а росіян в Україну, то перспективи розвитку української мови, а отже і нації будуть вкрай несприятливими, адже «без мови рідної… й народу нашого нема», — писав у вірші «Юнакові» славний український поет Володимир Сосюра. Тому перед обличчям реальної загрози існуванню нації ми не можемо і не маємо права мовчати».
Нагадаю, цей лист написано 50 років тому, але актуальності він не втрачає й нині. А сам Кавалерідзе, поставивши першим свій підпис під ним, переконливо засвідчив, що справжній митець обов’язково має бути патріотом свого народу.
Заступник директора з наукової роботи О. Логвин
