Усі мистецькі шляхи ведуть на Монпарнас, у Києві роль Монпарнаса доручено Андріївському узвозу. Саме на Андріївському узвозі відбулася наша перша зустріч із шановною пані Оксаною, яка під час свята «Тбілісоба» завітала до Музею-майстерні І.П. Кавалерідзе. За кілька днів після того пролунав телефонний дзвінок, голос пані Оксани я впізнала одразу, ще в музеї у нас зав’язалась дуже змістовна і тепла розмова, тож на її пропозицію стати лектором одного з вечорів Українських посиденьок у книгарні «Смолоскип» я відгукнулась із величезною радістю і легким здивуванням, адже до останньої хвилини, поки наша лекція-бесіда не розпочалась, я не була впевнена, чи стане мені сили на такі звершення, бо можливість розповісти про постать Видатного українця грузинського походження Івана Петровича Кавалерідзе шанованій публіці — це величезна відповідальність.
Адже презентуючи творчу спадщину Людини такої долі, обираючи грань висвітлення її таланту, науковий співробітник має бути об’єктивним і максимально обізнаним у своїй тематиці, de facto тільки ми є носіями первинної інформації, і тільки від нас залежить, як складатиметься суспільне сприйняття і формуватиметься оцінка роботи Творця. Не можна оминути увагою і професійність пана Михайла, який виявся талановитим організатором, зібрав інтелектуальну та освічену аудиторію слухачів, що сприйняла мене надзвичайно тепло і щиро. Наша бесіда у книгарні Смолоскип на вулиці Межигірський тривала близько 2-х годин, але час летів непомітно, ми встигли згадати багато великих і величних історичних постатей, людей освічених та відомих, таких як Роден, Олександр Архипенко, Наум Аронсон, Сергій Мазаракі, родина Мечникових, багаточисленна родина Прахових, Сергій Параджанов, Василь Касіян та багатьох інших.
Наша розмова торкнулось понять існування українського авангарду та кубізму в скульптурі ХХ століття, новаторства Івана Петровича у кіномистецтві, його улюблених скульптурних образів та композицій. Наш дорогий і несподіваний гість Анатолій Опанасович Кривошлик емоційно поділився своїми спогадами про «Дядю Ваню» як про людину непередаваної душевної краси, про епізод взування бронзового пам’ятника Григорію Сковороді для Києва зимою 1976-1977 років, в якому він був задіяний. Не оминули Українські посиденьки і сучасний стан пам’яток та музеїв України, домовившись ще не раз зустрітись, але вже в якості екскурсійних відвідин Музею-майстерні І. П. Кавалерідзе.
Провідний науковий співробітник
Співак Ольга
